Про місто Кам'янка-Бузька

Кам’янка-Бузька (до 15.08.1944 року Кам’янка-Струмилівська, або Струмилова) — місто Кам’янко-Бузького районуЛьвівської області, районний центр. Розташоване за 43 км на північний схід від Львова над річками Західний Буг та Кам’янка. До складу Кам’янко-Бузької міської ради, окрім міста, входять село Забужжя.

Є дві гіпотези, якими дослідники пояснюють походження назви «Кам’янка». Одні виводять цю назву від річки Камінки, що перетинає місто на півночі, інші — від невеликих брил каміння, нанесених зі Скандинавії у Льодовиковий період, яке ще можна знайти на довколишніх полях.

Перші письмові згадки про Кам’янку датуються 1406,[2] 1411 роком. Тоді поселення називалось Димошин.

З середини 15 століття почало називатись Кам’янка-Струмилова за прізвищем власника — львівського підкоморія Юрія Струмила, десь тоді отримало магдебурзьке право. 1471 року Юрій Струмило, як власник міста, фундував та надав засоби для римо-католицької парафії міста.

Наприкінці XV ст. Кам’янка-Струмилова була центром торгівлі та ремесла. Через місто пролягали торговельні шляхи з Києва до Польщі та з Волині на Львів. Двічі на рік тут проводили ярмарки, щотижня відбувалися торги. 1578 р. місто одержало право складу для дрогобицької солі. У місті діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. Тут було 400 будинків.

Татарські напади наприкінці XV — на початку XVI ст. знищили місто, воно втратило давні привілеї, але 8 квітня 1509 р. король Польщі Сигізмунд I Старий наново підтверджує міські права Кам’янки[3].

У податковому реєстрі 1515 року в місті документуються 2 попи (отже, уже тоді були 2 церкви) і міський млин[4].

У XVI—XVII ст. із Кам’янеччини вивозили за кордон волів. Вивіз худоби — одна із найприбутковіших галузей польської шляхти. Селяни Кам’янко-Струмилівського староства 1636 року відмовились відбувати панщину. Особливо ж гостра боротьба проти соціального і національного гніту розгорталася під Хмельниччини 1648–1654 років. Тоді місто було зруйноване, населення пограбоване.

У XVIII столітті місто поступово відродилося і залишилося центром ремісничого виробництва. Тут працювали кушнірський, шевський, ткацький, ковальсько-слюсарний, бондарський, гончарний, столярно-токарський та ливарно-мечницький цехи, а також цех рибалок. У 1880 році населення Кам’янки-Струмилової становило 6107 осіб. У місті діяли цегельний завод, винокурня, паровий млин, лісопильний завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. У 1900 році єврейське населення Кам’янки-Струмилової становило 3549 осіб.

У 1892 році парох і декан міста отець Михайло Цегельський виступив ініціатором створення філії українського товариства «Просвіта»у Кам’янці-Струмиловій.

За австрійських часів Кам’янка-Струмилова мала: залізничну станцію, повітовий уряд, міську управу, суд, пошту, телеграф, податковий уряд, позичкові каси, аптеку і два парафіяльні уряди: греко-католицький і римо-католицький.

До початку Першої світової війни у місті дислокувався ІІ дивізіон 9-го полку драгунів австро-угорської армії[5], який вирізнявся найбільшим відсотком українців серед решти драгунських полків[6].

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.